Поширення інфекційних хвороб завжди навіювало жах. Особливо, якщо це невідома чи маловивчена хвороба. Людство неодноразово стикалося з подібними викликами: чума, віспа, грип, холера, «іспанка», коронавірус тощо. Подолати хворобу, яка набирала пандемічних обертів, допомагали ефективні засоби профілактики, лікування та вироблення так званого колективного імунітету, пише imanchester.info.
Далі наша розповідь про епідемію холери у Манчестері, яка спалахнула у 1832 році.
Поява хвороби в Манчестері
Світ пам’ятає не одну масштабну пандемію холери. Перша розпочалася у 1817 році і завершилася у 1824 році. Тоді епіцентром цього захворювання була Індія, Південно-Східна Азія та Близький Схід.
Проте згодом холера поширилася і на Європейський та Американський континенти – так розпочалася друга пандемія холери. Вона припала на 20-ті-30-ті роки XIX століття.
Варто зазначити, що холера – це гостра кишкова інфекція, яка спричиняється холерним вібріоном і характеризується ураженням шлунка та тонкої кишки і супроводжується діареєю, блювотою і зневодненням. Ця хвороба вперше потрапила до Великобританії у жовтні 1831 року, коли в Сандерленді пришвартувався корабель, екіпаж якого був заражений холерою. Після цього захворювання швидко поширилося на північ до Шотландії та на південь до Лондона.
Перший випадок інфікування холерою був зафіксований 17 травня 1832 року, коли розписувач карет Джеймс Палфрейман поскаржився своєму лікарю на сильну нудоту та спазми в шлунку. Незабаром у нього додалися й інші типові для холери симптоми: блювота, зневоднення, сірувато-синій відтінок шкіри. Через три дні після появи перших симптомів Палфрейман помер.
Звичайно, тоді ніхто не знав, як саме передається дане захворювання. Лише згодом, через багато років було встановлено, що поширення холери взаємопов’язане з поганими санітарними умовами та відсутністю чистої води.
У поширенні хвороби звинувачували бідних
Загалом у Манчестері офіційно було зафіксовано 1325 випадків зараження холерою, 674 з них закінчилися летально. На той час Манчестер був промисловим містом, яке розвивалося. Тисячі робітників змушені були жити в тісних умовах, які не відповідали загальним санітарним нормам. Рівень зараження в Манчестері був дещо нижчим за середній показник в країні – це пояснювалося достатньою кількістю джерел водопостачання. Однак рівень смертності від холери був у Манчестері вищим за середній показник по країні.
Найбільше від холери в Манчестері постраждали бідні прошарки суспільства. Їх навіть звинувачували у поширенні даного захворювання. Ба більше Спеціальна рада, яка була створена для боротьби з холерою в Манчестері, не надто переймалася покращенням добробуту бідного населення.
«Члени Спеціальної ради боялися передачі холери середнім і вищим класам. Вони також боялися, що карантин вплине на місто», – писали тодішні газети.
Додамо, що для лікування холерних хворих у Манчестері було створено дві окремі лікарні – на Нотт-Мілл та на Свон-стріт. Крім цього, померлих від холери ховали на спеціальному могильнику, а саме на кладовищі Уокера Крофта. Згодом це кладовище опинилося похованим під станцією Вікторія, а частину останків було ексгумовано та перепоховано на Південному цвинтарі.
Що писали про захворювання тогочасні лікарі?
Для лікарської спільноти Манчестера холера стала справжнім викликом. По-перше, ніхто достеменно не знав шляхів передачі цього захворювання, а по-друге, методів його лікування.
Для нас важливими та цікавими є звіти і лікарські записи тогочасних манчестерських працівників. Зокрема, такі записи вели Едвард Стівенс, який працював у лікарні Нотт-Мілл та Джон Віндзор – талановитий місцевий хірург.
Додамо, що тодішні методи лікування вкрай здивували б сучасних лікарів. Доволі поширеною була рекомендація вживання опіуму на додаток до блювотних засобів. Намагалися вилікуватися також вином, а ще за допомогою шкідливих та небезпечних речовин, таких як ртуть і синильна кислота. Зрозуміло, що після прийому таких «ліків» пацієнт не виживав, а лікарів критикували за їх дії.
Вище ми уже згадали про тодішніх лікарів, які фіксували перебіг хвороби у своїх пацієнтів. Та окремої уваги заслуговує манчестерський лікар Генрі Голтер. Саме він стежив за перебігом хвороби у першого пацієнта, який захворів на холеру – маляра карет Джеймса Палфреймана. Загалом Генрі Голтер детально задокументував 200 випадків захворювання на холеру у своєму рідному місті. Нотатки лікаря увійшли в його працю під назвою «Походження і розвиток злоякісної холери в Манчестері».
Зрештою, Голтер першим прийшов до висновку, що холера поширюється у брудній воді. Він рекомендував покращити систему водопостачання та поводження з відходами. Однак тоді до лікаря Голтера не надто дослухалися.
Лише у 1854 році лікар Джон Сноу остаточно встановив зв’язок між холерою та забрудненою питною водою. Хоч до цього висновку дещо раніше прийшов його колега з Манчестера, згаданий Генрі Голтер.