Для багатьох поколінь уболівальників “Манчестер Сіті” “Maine Road” був не просто стадіоном, він займав важливу частину в історії становлення футбольного клубу та розвитку футболу у Манчестері загалом. Далі на imanchester.info.
Крім того, варто відзначити, що тут відбувалися не лише клубні матчі: півфінали Кубка Англії, матчі збірних Англії, благодійні матчі, навіть концерти та політичні мітинги. Щосуботи вулиці навколо стадіону ставали неймовірно жвавими. Натовпи фанатів несли сині шарфи та кепки на підтримку улюбленого клубу. А мовні кричалки, що розносилися трибунами, стали частиною ідентичності всього району.
Історія створення
У травні 1922 року керівництво “Манчестер Сіті”, команди, що існувала ще з 1880 року, оголосило про плани будівництва нового стадіону “Maine Road”. Причиною стало рішення залишити арену “Hyde Road”, яка вже не могла задовольнити амбіції клубу: територія не дозволяла розширити трибуни, а головна трибуна сильно постраждала при пожежі у 1920 році.
Спочатку розглядалися два варіанти в районі Белл-В’ю, на сході Манчестера. Для багатьох уболівальників це здавалося ідеальним вибором — саме східна частина міста вважалася “будинком” команди. Однак обидві ділянки виявилися замалі — лише близько 8 акрів (32 000 м²), а договір оренди пропонувався лише на 50 років. Для клубу, який будував довгострокові плани, такі умови виглядали неприйнятними.
У результаті вибір ліг на Мосс-Сайд, район на півдні Манчестера. Це рішення підтримав менеджер команди Ернест Мангнелл, переконаний, що новий стадіон має бути масштабнішим і сучаснішим, ніж “Hyde Road”. “Maine Road” повинен був вміщати більше глядачів, мати кращу інфраструктуру та відкрити клубу шлях до нових спортивних та фінансових вершин.
Проте переїзд викликав неоднозначну реакцію серед уболівальників. Частина фанатів, які звикли до східної частини міста, сприйняла це як уникнення “джерел”. Не всі погодилися з курсом керівництва: директор клубу Джон Айртон, незадоволений вибором місця, наприкінці десятиліття залишив раду директорів. Ба більше, він став одним з ініціаторів створення нового клубу – “Манчестер Сентрал”, який базувався саме в Белл-В’ю і виступав на однойменному стадіоні.
Таким чином, рішення про будівництво “Maine Road” стало не просто архітектурним чи спортивним кроком — воно визначило подальшу долю “Манчестер Сіті” та вплинуло на розвиток футболу у всьому Манчестері.
Будівництво та прокляття циган
Будівництво “Maine Road” почалося на місці колишнього цегельного заводу площею 16,25 акра, який клуб придбав за 5500 фунтів стерлінгів. Ще у 19 столітті ця дорога називалася “Dog-Kennel-Lane” (“Собачий розплідник”), але у 1870-х роках її перейменували на “Main Road” — на честь закону штату Мен, що забороняє продаж алкоголю. Така назва з’явилася з ініціативи місцевого руху за тверезість, якій належала земля.
Стадіон із самого початку обріс легендами. З чуток, під час будівництва його прокляли цигани, вигнані з цієї території. Ходили розповіді, що “прокляття” зняли лише у 1998 році, але більшість істориків футболу вважають це міфом — подібні байки зустрічаються й довкола інших арен Англії.
Зведення стадіону зайняло лише 300 днів і обійшлося у 100 тисяч фунтів — на той час величезна сума. Проєкт був продуманий для того, щоб вмістити армію вболівальників, що стрімко зростала: крита головна трибуна на 10 тисяч глядачів та відкриті тераси по трьох інших сторонах. Кути стадіону з’єднувалися плавними вигинами, що надавало арені цілісного та гармонійного вигляду.
“Maine Road” одразу став символом амбіцій футбольного клубу “Манчестер Сіті” — сучасним, просторим і розрахованим на подальше розширення. Він був побудований не просто як місце для матчів, а як будинок для клубу та його вболівальників.
Перший матч та рекордна відвідуваність стадіону
Перший матч на “Maine Road” відбувся у 1923 році. На трибунах зібралося понад 58 тисяч глядачів, щоб побачити перемогу “Манчестер Сіті” над “Шефілд Юнайтед” з рахунком 2:1. Вже у 1931 році арена зазнала першої модернізації — над кутом між головною трибуною та південною трибуною Платт-Лейн надбудували дах. Це стало початком низки перебудов, які супроводжували стадіон усю його історію.
У 1934 році “Maine Road” встановив історичний рекорд: понад 84 тисячі людей стали свідками матчу 6-го раунду Кубка Англії проти “Сток Сіті”. Черги вишикувалися за чотири години до початку, а турнікети закрили ще до матчу. “Манчестер Сіті” виграв 1:0, і цей результат увійшов до клубної історії як рекорд відвідуваності домашньої гри на власному стадіоні.
У 1935 році південна сторона Платт-Лейн була повністю перебудована: розширені тераси та нові трибуни довели місткість “Maine Road” до пікових 88 тисяч місць. Однак подальші плани заморозили — спочатку через виліт клубу з Першого дивізіону у 1938 році, а потім через початок Другої світової війни. Ба більше, під час Другої світової війни стадіон був пошкоджений від німецького бомбардування – “Манчестерського бліцу”.
Післявоєнний розвиток
У 1953 році на “Maine Road” встановили перші прожектори, а з 1957 року стартував новий етап модернізації арени. Приводом стало проведення двох півфіналів Кубка Англії поспіль. Сторону, звернуту до Головної трибуни, повністю перебудували. У наступні роки ця трибуна стала центром фанатського життя — саме тут збиралися найгучніші та найвідданіші вболівальники “Манчестер Сіті”.
Наступне велике оновлення відбулося у 1970-х роках: з’явилася сучасна Північна трибуна з консольною конструкцією, яка простояла до закриття стадіону. У 1980-х роках керівництво розробило амбітний план масштабної перебудови, проте фінансові труднощі змусили відкласти проєкт. Єдиною великою зміною того періоду стала заміна даху Головної трибуни, яка коштувала клубу 1 мільйон фунтів.
Але вже у 1990-х роках “Maine Road” зіштовхнувся з необхідністю повної модернізації. Деякі зміни було здійснено. Зокрема, було знесено трибуну “Платт-Лейн”, а її місце посіла сучасна трибуна “Умбро” з комфортабельними ложами для керівників.
Епоха стоячих місць завершилася у травні 1994 року після знесення унікальної бічної тераси з місткістю 18 300 осіб. На місці тераси збудували триярусну сучасну трибуну майже на 14 тисяч глядачів, завершену у 1995 році за 16 мільйонів фунтів. Це стало найбільшою трибуною країни, зведеної за проєкт.
Також реконструкція “Kippax” мала збільшити загальну місткість до 45 024 місць. Проте клуб відмовився від подальших розширень після вильоту з Прем’єр-ліги у 1996 році та подальшого падіння з Першого дивізіону у 1998 році.
Нова трибуна стала символом модернізації — сучасна, зручна та містка, але натомість вона підкреслила хаотичність перебудови стадіону: кожна сторона мала різну висоту та конструктивні особливості. Повний потенціал “Maine Road” так і не був реалізований, хоча плани розширення залишалися в проєкті до середини 1990-х років.
Але незабаром плани з розширення “Maine Road” були скасовані після рішення клубу переїхати на новий стадіон “City of Manchester”, побудований до Ігор Співдружності 2002 року.
Останній офіційний матч на “Maine Road” пройшов у 2003 році проти “Саутгемптона”. Квитки продавалися понад 250 фунтів, а на трибунах зібралося 34 957 глядачів майже повна місткість. “Манчестер Сіті” поступився з рахунком 0:1.
Таким чином, закриття “Maine Road” стало епохальною подією: стадіон пішов в історію як легенда англійського футболу, залишивши пам’ять про рекорди, уболівальників та визначні матчі, а його артефакти стали частиною культурної спадщини Манчестера.
- https://www.reddit.com/r/MCFC/comments/bnabg5/16_years_ago_today_we_played_our_last_game_at/
- https://heritagecalling.com/2022/05/19/12-lost-english-football-grounds/
- https://www.mancity.com/news/mens/man-city-maine-road-farewell-63724784
- https://manchesterhistory.net/manchester/gone/maineroad.html
- https://www.flickr.com/photos/gmpolice1/7485796950